Не для всіх це незвичний вигляд. Для мене він звичний, як і для першого президента України Леоніда Кравчука, і для багатьох інших гостей цього вечора. От Віктор Леоненко таки справді в незвичному вигляді, тому що з його постійними жартами йому значно більше пасувала б футболка. Але сьогодні всі вони були неперевершені. У цьому залі було надзвичайно багато колишніх і нинішніх футболістів, тренерів, футбольних діячів — зокрема й тих людей, хто формував і мою свідомість у дитинстві. На їх перемогах я вчився теж перемагати в складних життєвих ситуаціях. Сьогоднішня церемонія — це погляд у минуле. А з таким минулим ми можемо з упевненістю дивитися в яскраве майбутнє.

Вшановуючи героїв цього вечора, я вкотре переконався, що українському футболу зовсім не 20 років, як Федерації футболу незалежної України. Український футбол яскраво виділявся і навіть домінував в усьому Радянському союзі — особливо в останні його десятиліття. Без українців не можна було уявити собі жодної перемоги радянської збірної. Саме завдяки футболу Україна була й лишається знаною в цілому світі. Живе свідчення тому — присутні сьогодні три володарі Золотого м'яча.